Заблукані Душі

Була завжди готова усім догоджати
І чужі побажання своїми вважати
Хоч в дзеркалі бачила наче й своє лице
Але відчуття
Що все це не те
Я теж посміхався
Коли ледве тримався
І тільки з тобою я не прикидався
Жартома уникав неприємні питання
Я завжди шукав для всіх оправдання
Заблука душі.
Та все ж не пропа
Ми просто не тими дорогами йшли
Не тих ми до себе чомусь підпускали
Та все ж одне одного в речі знайшли
Тепер я не мушу всміхатись днини
Ховати образи, відчувати провину
Мене знаєш веселу і також сумну
І навіть сердиту
Та все ж любиш таку
З тобою уперше навчився кохати і більше
Не треба героя вдавати.
Навчився про
Втому і сум говорити.
Не страшно, бо
Знаю, що будеш любити
Заблука душі та все ж не пропали
Ми просто не тими дорогами йшли
Не тих ми до себе.
Чомусь підпускали